В травні 1912 року Полтавська школа садівництва і городництва була реорганізована в училище садівництва, з більш широкими можливостями для підготовки спеціалістів для сільського господарства. Керуючим училищем був А.А. Романіка. Навчальний план передбачав вивчення таких предметів: закон Божий, законодавство, рахівництво, загальне землеробство, російська мова і краснопис, історія, вітчизняна географія, геометрів, латинська мова, ботаніка, декоративне садівництво, землемірство, огородництво, зоологія, хімія, географія, зарубіжних країн, ентомологія, техніка переробки продуктів, садівництво, арифметика, фізика, бджільництво, креслення. В училищі працювало 10 викладачів, 4 майстри для керівництва практичним навчанням.
Навчально-дослідну базу училища складали: плодовий сад з найголовнішими сортами сім`ячкових рослин: формовий, карликовий, дослідний; плодовий розсадник; дендропарк з колекцією диких родичів плодових рослин, в тому числі дуб – перший в світі пам’ятник Т.Г.Шевченку, посаджений громадськістю м. Полтави в 1861 році; розсадник декоративних дерев і кущів; виноградник і хмільник; огород з різними культурами; парникове господарство і теплиця; насінна ділянка городніх культур; плантація малини, смородини і аґрусу; черенкова ділянка; ділянка культури дичок; плантація корзинної лози, троянди та інші квітники; метеорологічна станція; музей плодових, декоративних і овочевих рослин; учнівська бібліотека; кабінет наочних посібників; консервне відділення; сушарка фруктів; слюсарна і корзинна майстерня; плодосховище і овочесховище; пасіка. Річні грошові засоби училища склали 37733 крб. Земельна площа включала 23 десятини.
За статутом училище мало один підготовчий і три спеціальних класи. Прийом в підготовчий клас і випуск тих, хто закінчив училище, став проводиться у вересні місяці. На 85 учнів, що навчались в 1913 році, училище видавало 35 стипендій.
В період 1912-1915 рр. в училищі навчався Панченко Петро Йосипович, майбутній всесвітньовідомий новелист, повістяр і романіст, автор казок для дітей (Петро Панч).
В 1913 році Полтавське училище садівництва приймало участь у виставці в Санкт-Петербурзі і одержало Золоту медаль за колекцію плодів, Срібну медаль за постановку викладання, Бронзову медаль за фруктові вина і сушені фрукти. В цьому році весь склад училища відвідав Всеросійську виставку в м. Києві. З Києва учасники виставки прибули пароплавом в Канів і відвідали могилу Г.Г.Шевченка, а потім через м. Кременчук повернулися до Полтави.
За 1912-1913 навчальний рік керівництво училища, разом з викладачами, склали всебічний, багатогранний, ґрунтовий звіт з фотографіями, схемами, таблицями, який дає повну картину постановки теоретичного і практичного навчання в училищі, а також стану навчально-виробничої бази. Звіт складався з 3-х частин: 1. Загальні відомості і навчальна частина. Діяльність училища як навчального закладу. Викладання навчальних предметів, навчальні програми. 2. Технічна частина. Загальний огляд господарства. Стан окремих галузей господарства. Метеорологічна станція. 3. Грошова і матеріальна частина. Звіт видано друкарським способом у вигляді книги на 275 сторінках. Це один з найповніших документів, які було складено за весь час існування школи і училища садівництва.
Вперше, за час існування школи і училища, в 1914 році проведено ґрунтовний медогляд учнів. Виявилося, що з 84 учнів 12 хворих туберкульозом, а в 15 – були всі ознаки туберкульозу. Все це красномовно говорило про соціальні умови життя населення, про долю трудящої людини в тогочасній Росії.
В цей період в училищі навчався Лисенко Трохим Денисович, майбутній засновник і найбільший представник так званої мічурінської агробіології, академік АН СРСР, академік АН УРСР, академік ВАСГНІЛ, який після закінчення двокласної сільської школи в 1913 році, вступив до Полтавського училища садівництва, яке закінчив у 1917 році.
В період громадянської війни робота училища утруднювалась. В цей час його керівником був Ф.І. Берглезов. Походи царських генералів проти українського народу, а також діяльність чисельних банд на Полтавщині, приводили до конфіскації майна, особливо коней і возів, а також реквізиції продовольчих засобів училища, що утруднювало харчування учнів. Керівництво училища, як це видно з протоколів засідань педагогічних рад того періоду, вдавались до таких заходів, як відпуск учнів по домівках з метою доставки з дому продовольства кожним учнем для їдальні училища. Працюючи в тяжких умовах розрухи і громадянської війни, училище не припиняло своєї діяльності і продовжувало підготовку кадрів.
За період з 1895 по 1917 рік садово-огородня школа і училище садівництва разом підготували 243 спеціаліста для сільського господарства.
Реалізувати старе прагнення до створення вищої сільськогосподарської школи в Полтаві – природному центрі сільськогосподарського виробництва – з’явилось лише в травні 1919 року. Була створена спеціальна комісія в складі представників Губернського земельного відділу, Полтавської дослідної станції разом з Губнаросвітою, яка розробила проект організації в Полтаві сільськогосподарського інституту. Розташувати мали його в Диканьці, в маєтку Кочубея (с. Жуківка, с. Дячково, с. Диканька). Планувалося створити два факультети: рільництва та сільськогосподарської технології, базою для останнього мали стати броварня, садово-городні господарства та інші заклади.
З приходом на Україну Денікіна питання про заснування вищої сільськогосподарської школи завмерло, але знову до нього повернулися в кінці 1919 року в аналогічній комісії, яка поставила питання про відкриття цих сільськогосподарських факультетів при вищій робітничій школі, що була на той час організована Губпрофрадою.