Прийом на навчання оголошено у вересні 1920 року. Заняття розпочалися в листопаді. З цієї дати школа починає свою роботу в якості Полтавського технікуму садівництва в складі: 21 викладач, 3 техпрацівників та 49 слухачів. Навчання розділене на три секції: рільничу, садово-городню та тваринництва. Курс навчання – 3-х річний з поділом на три семестри, з яких 2 були зимовими по 12 тижнів та літній – 16 тижнів.
В такому стані факультет проіснував до кінця 1920 року. На початку 1921 року Губпрофрадою порушено питання про передачу факультету у самостійний сільськогосподарський технікум. В жовтні 1921 року технікум розпочав свою діяльність в складі трьох окремих відділів: відділ рільництва (в т.ч. 2-й курс склали слухачі сільськогосподарського факультету Вищої робітничої школи); відділ зоотехнії; відділ садово-городній.
Необхідно підкреслити постійне прагнення Полтави до створення вищої сільськогосподарської школи, що мала готувати не лише рільників, але й зоотехніків та спеціалістів з інтенсивного ведення господарства. Цього вимагав економічний стан галузі сільського господарства краю. На початку навчального року на перших курсах цих відділів налічувалося 150 студентів та 29 – на другому курсі рільничого відділу, з них 5 – садово-городників. Завідуючим призначений Євген Лукич Рекало, завідуючим навчальною частиною – Самбікін М.М.
Для навчання виділене приміщення у флігелі бувшої першої чоловічої гімназії. Технікум отримав 8 кімнат, з них 2 надали завідуючому, 3 – під аудиторії, 2 – під інтернат, 1 – під роздягальню та курилку. Кабінетів та лабораторій технікум не мав. Бібліотека складалася з книжок, що були придбані раніше в кількості 30 назв. Все навчальне обладнання включало лише один старий мікроскоп. Свого господарства технікум також не мав, але використовував для лабораторно-практичних занять Горбанівське господарство, яке належало «Господар–Союзу».
Такий убогий, безпорадний стан технікуму привів до самоліквідації двох відділів: зоотехнічного та садово-городнього; слухачі цих відділів знесилилися у боротьбі за існування та залишили навчальний заклад. Відділ рільництва реорганізували в дві секції – садівництва та городництва.
В цей час в навчальному закладі навчався Кальченко Никифор Тимофійович, майбутній партійний та радянський діяч доби СРСР, Герой Соціалістичної Праці. У вересні 1921 року він став учнем Полтавського технікуму садівництва, після закінчення якого у 1924 році працював уповноваженим спілки сільськогосподарських робітників.
Технікум не мав необхідних засобів для свого існування та розвитку як вищої школи. В травні 1922 року органи Губнаросвіти розробили заходи щодо його ліквідації. Але, на щастя, цього не сталося. В 1922-1923 навчальному році технікум функціонує в складі одного відділу рільництва з секціями садівництва та городництва. На перший курс було прийнято 50 осіб, на другому курсі навчалось 60 осіб, на третьому – 27. Стан технікуму мало чим вирізнявся від попередніх років. Але відбулося певне поліпшення в житті навчального закладу: технікум отримав нове помешкання, зайнявши половину другого поверху духовної школи та флігель садиби. Придбані деякі меблі, поповнено бібліотеку, організовано кабінет зоології. Навчальний заклад також одержав 37 десятин польової землі в селі Яківці під Полтавою, але без жодних будівель. Пізніше з цієї площі залишилось лише 14 десятин, а решту передали відділу скотарства Полтавської дослідної станції.
Отже, перші роки існування сільськогосподарського технікуму складають другий період в історії розвитку вищої аграрної школи. Характеризувати його можна, як період безпорадності, безнадійного пошуку засобів і навчально-технічної для існування школи з повсякчасною загрозою ліквідації. Зрозуміло, що стан технікуму не відповідав основним вимогам не лише вищої чи середньої школи, а навіть не забезпечував елементарних потреб нижчої сільськогосподарської школи.